Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 914/2691/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері на рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2014 року у справі № 914/2691/13 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України та концерну "Військторгсервіс" до приватного підприємства "Компанія "Динамік", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсним договору, -

Встановив:

У липні 2013 року заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах в особі Міністерства оборони України та концерну "Військторгсервіс" звернувся до господарського суду Львівської області з позовом, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, до приватного підприємства "Рекунс" про визнання недійсним договору від 5 грудня 2011 року купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: приміщення торгово-промислового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, загальною вартістю 744836,40 грн., укладеного концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Управління Західного оперативного командування" та приватним підприємством "Рекунс", а також про зобов'язання повернути це майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну "Військторгсервіс", посилаючись на те, що договір укладено в порушення вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 4 вересня 2013 року замінено відповідача - приватне підприємство "Рекунс" - його правонаступником - приватним підприємством "Компанія "Динамік".

Рішенням господарського суду Львівської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 21 травня 2014 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12 серпня 2008 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області, як орендодавцем, і приватним підприємством "Рекунс", як орендарем, укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, № 47, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар - приймає у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 331,2 м2, які розміщені на І та ІІ поверхах двохповерхової будівлі, розташованої за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105, що перебуває на балансі філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторгсервіс".

27 квітня 2010 року до договору оренди від 12 серпня 2008 року № 47 внесені зміни, за умовами яких строк дії договору оренди продовжено до 20 квітня 2013 року.

5 грудня 2011 року, за результатами публічних торгів, концерном "Військторгсервіс", в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 8 жовтня 2010 року, та приватним підприємством "Рекунс" укладено договір купівлі-продажу приміщення торгово-побутового комплексу № 2, загальною площею 331,2 м2, яке знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 105. Згідно п. 2.1 договору, в редакції змін та доповнень від 13 січня 2012 року, ціна об'єкту нерухомості становить 744836,40 грн.

Майно, що є предметом договору, перебуває у державній власності і закріплено на праві господарського відання за концерном "Військторгсервіс", яке є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності і входить до сфери управління Міністерства оборони України як органу управління майном.

Предметом даного позову є вимоги про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, у зв'язку з порушенням прав державної власності, та зобов'язання повернути майно до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання концерну "Військторгсервіс".

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, залишаючи рішення місцевого суду без змін, виходив з того, що продаж майна здійснено за результатами проведення аукціону (публічних торгів), які відбулись 6 червня 2011 року та оформлені підсумковим протоколом продажу державного майна, переможцем яких став відповідач, отримавши право на придбання нерухомого майна, що є предметом спірного договору купівлі-продажу.

Продаж державного майна здійснено з дотриманням діючого законодавства і правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та зобов'язання відповідача, який є добросовісним набувачем, повернути майно до державної власності, немає.

З висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 Цивільного кодексу України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідність або невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, що діяло на момент вчинення правочину.

Вказані вимоги попередніми судовими інстанціями в повній мірі не враховано.

Встановлено, що майно, яке є предметом спірного правочину, було державним майном, знаходилось у концерні "Військторгсервіс" на праві господарського відання.

Особливості господарської діяльності державних комерційних підприємств передбачені ст. 75 Господарського кодексу України, ч. 5 якої визначено, що відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Правові основи управління об'єктами державної власності визначені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Виходячи з вимог ст. 4 цього Закону, суб'єктами управління майном, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, є, зокрема, Міністерство оборони України та Фонд державного майна України, який, згідно ст. 7 Закону, дає дозвіл на відчуження державного майна у випадках, встановлених законом.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності визначені ст. 5 Закону, який, на виконання даної норми матеріального права, постановою від 6 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності, який, з відповідними змінами і доповненнями, є чинним і його дія поширюється на відчуження майна, переданого, зокрема, державним комерційним підприємствам (їх об'єднанням), яким є концерн "Військторгсервіс" (п. 3 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції.

Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктом управління лише за погодженням з Фондом державного майна України.

Строк дії рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна передбачено п. 50 Прикінцевих положень Порядку.

При вирішенні спору попередні судові інстанції зазначені вимоги законів не урахували та, всупереч вимогам ст.ст. 43, 43 Господарського процесуального кодексу України, дали невірну правову оцінку обставинам справи та доказам, наявним в матеріалах справи, що призвело до помилкових висновків щодо того, що спірний договір купівлі-продажу укладено з дотриманням вимог законодавства, за наявності дозволу суб'єкта управління державним майном, строк дії якого на час його видачі законодавством не було визначено, як і не було передбачено його погодження з Фондом державного майна України.

При цьому, судами не враховані вимоги ст. 5 Цивільного кодексу України про дію актів цивільного законодавства в часі.

Не відповідають матеріалам справи та вимогам закону і висновки суду про те, що прокурором при поданні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки такий спосіб захисту передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормам чинного законодавства, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 19 листопада 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 лютого 2014 року у справі № 914/2691/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.